Мій рідний край

Мій рідний край

«Красо, України, Поділля!
Розкинулось мило, недбало»
(Леся Українка)

Чи є десь красивіша природа як не в рідному краї? Де ще так лагідно світить сонце і щебече соловейко, а душа наповнюється силою і наснагою до життя? Краєвид із вікна, стежинка, рідна домівка, батьки, родина – це все і є твій рідний край?  Але,  людині притаманно помічати довершену й неповторну красу землі рідного краю: як плаче дерево від радості, коли приходить весна і як у розквітлому соняшнику трудиться джміль.

Щоб зрозуміти його красу, напевне, потрібно осягнути все це на відстані, відчути на віддалі солодкий сум  за краєм де ти народився і виріс, де пізнав перші життєві радості і розчарування, відчути трепіт душі, коли повертаєшся до рідної домівки з далекої подорожі.

Хмельницький – моє місто. Тут я народилася і виросла. Я побувала в багатьох містах,  та моє місто для мене – найкраще. І хоч немає у нас метро і європейських доріг, хмарочосів та метушні мегаполісу але я горда, що моєю долею стало Поділля. Місто багате зеленими парками, різноманітними вулицями і вуличками, цікавою історією, легендами, адже Поділля  - особливе. Не кожен може похизуватися історією свого краю, фортецями, заповідником Подільські Товтри, легендарною річкою Смотрич і розповідати, що ходив стежками, які  пам’ятають кроки Мелетія та Герасима Смотрицьких.

Та найбільше щемить моє серце за моєю родиною… Запах пирогів на подвір’ї, лагідний голос бабусі, мудрі настанови батька, метушня матері, криниця біля оселі, смак джерельної води, кущ калини біля воріт -  це і є рідна домівка, рідний край. Як можна все це не любити, адже воно у моїх жилах, воно увібралося в мене з молоком матері. Мій родовід з діда – прадіда є хліборобами гречкосіями. Довелося моїм пращурам гнути спини на панщині, бути свідками встановлення радянської влади на селі, пережити більшовицьку експропріацію, зазнати розкуркулення, бачити розгром церковиці, розстріл батюшки, рятуватися від страхіть голодомору, але бог не дав загинути всім задля продовження роду. Рід, родина -  це той корінь, який тримає і живить мене соками землі. Адже не даром кажуть: «Забудеш рідний край – тобі твій корінь всохне». Коли я осмислюю все це - мою душу і серце переповнює нескінченне щастя. Тому я завжди з гордістю сприймаю національні українські звичаї, мову, культуру і традиції рідного краю і з гордістю усвідомлюю, що я є маленькою частиною усіх цих багатств.  

(Бродзянська І.М.)