День пам'яті жертв голодомору

Ò Четверта субота листопада в Україні визнана Днем пам'яті жертв голодоморів. Меморіальні заходи проводяться як в Україні, так і поза її межами. Щорічно, в цей день проводиться всеукраїнська акція «Запали свічку».

Мій рідний край

Мій рідний край

«Красо, України, Поділля!
Розкинулось мило, недбало»
(Леся Українка)

Чи є десь красивіша природа як не в рідному краї? Де ще так лагідно світить сонце і щебече соловейко, а душа наповнюється силою і наснагою до життя? Краєвид із вікна, стежинка, рідна домівка, батьки, родина – це все і є твій рідний край?  Але,  людині притаманно помічати довершену й неповторну красу землі рідного краю: як плаче дерево від радості, коли приходить весна і як у розквітлому соняшнику трудиться джміль.

Щоб зрозуміти його красу, напевне, потрібно осягнути все це на відстані, відчути на віддалі солодкий сум  за краєм де ти народився і виріс, де пізнав перші життєві радості і розчарування, відчути трепіт душі, коли повертаєшся до рідної домівки з далекої подорожі.

Хмельницький – моє місто. Тут я народилася і виросла. Я побувала в багатьох містах,  та моє місто для мене – найкраще. І хоч немає у нас метро і європейських доріг, хмарочосів та метушні мегаполісу але я горда, що моєю долею стало Поділля. Місто багате зеленими парками, різноманітними вулицями і вуличками, цікавою історією, легендами, адже Поділля  - особливе. Не кожен може похизуватися історією свого краю, фортецями, заповідником Подільські Товтри, легендарною річкою Смотрич і розповідати, що ходив стежками, які  пам’ятають кроки Мелетія та Герасима Смотрицьких.

Та найбільше щемить моє серце за моєю родиною… Запах пирогів на подвір’ї, лагідний голос бабусі, мудрі настанови батька, метушня матері, криниця біля оселі, смак джерельної води, кущ калини біля воріт -  це і є рідна домівка, рідний край. Як можна все це не любити, адже воно у моїх жилах, воно увібралося в мене з молоком матері. Мій родовід з діда – прадіда є хліборобами гречкосіями. Довелося моїм пращурам гнути спини на панщині, бути свідками встановлення радянської влади на селі, пережити більшовицьку експропріацію, зазнати розкуркулення, бачити розгром церковиці, розстріл батюшки, рятуватися від страхіть голодомору, але бог не дав загинути всім задля продовження роду. Рід, родина -  це той корінь, який тримає і живить мене соками землі. Адже не даром кажуть: «Забудеш рідний край – тобі твій корінь всохне». Коли я осмислюю все це - мою душу і серце переповнює нескінченне щастя. Тому я завжди з гордістю сприймаю національні українські звичаї, мову, культуру і традиції рідного краю і з гордістю усвідомлюю, що я є маленькою частиною усіх цих багатств.  

(Бродзянська І.М.)

Зі слів письменників

   

РІДНА МОВА
Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова;
І в голосі яснім ім’я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.

З родинного гнізда, немов пташа,
Ти полетиш, де світу далечизна,
Та в рідній мові буде вся душа
І вся твоя дорога, вся Вітчизна.

У просторах, яким немає меж,
Не згубишся, як на вітрах полова.
Моря перелетиш і не впадеш,
Допоки буде в серці рідна мова.
(Д. Павличко)

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову.

Пильно й ненастанно

Політь бур’ян.

Чистіша від сльози

Вона хай буде.

Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

(Максим Рильський)

День української писемності та мови

9 листопада наша країна святкує День української писемності та мови. Це свято було започатковано Указом президента України № 1241/97 від 6 листопада 1997-го. Традиційно цього дня всіх українців запрошують написати Всеукраїнський диктант національної єдності і перевірити свої знання.

За православним календарем 9 листопада вшановують пам’ять Преподобного Нестора-Літописця — послідовника Кирила і Мефодія. Вважається, що Нестор Літописець став прабатьком української писемної мови. Існують версії, що раніше на території України застосовували кілька видів писемності, деякі з них використовували грецьку абетку або латиницю. Сучасний алфавіт української мови здебільшого складається з аналогів грецьких літер і декількох слов’янських знаків, однак раніше, крім кирилиці, використовувалася так звана глаголиця.

У 1989 році Верховна Рада УРСР надала українській мові статусу державної. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами України: в Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах. Українською мовою розмовляють майже 45 мільйонів людей і вона належить до найпоширеніших мов світу.

Генеалогічно українська мова належить до індоєвропейської мовної сім’ї. Про це свідчать і архаїзми, і деякі фонетичні та морфологічні ознаки, які зберегла наша мова протягом століть.

Давньою українською мовою написані козацькі державні документи й хроніки, створена самобутня художня писемність епох – від Івана Вишенського до Григорія Сковороди. Українці мають свою могутню класичну літературу, визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника…

Щодо початку писемності в українських землях тривають наукові дискусії. Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на глиняному посуді, пряслицях, зброї тощо, ще за трипільської доби.

Кілька століть нас привчали до думки про нібито «вторинність» української мови, ретельно приховуючи від українців величезний масив української ж писемності, історії та культури, що сягає глибокої давнини і налічує багато тисячоліть.

Давніший із літописів, який дійшов до нас, був написаний у 1377 році на пергаменті – вичиненій телячій шкірі. Він носить назву Лаврентіївського, за іменем монаха-переписувача Лаврентія. Зокрема до цього списку входить “Повість врем’яних літ” (або “Повість минулих літ”), написаний на початку XII століття.

Автором “Повісті” вважається монах Києво-Печерського монастиря Преподобний Нестор-літописець (близько 1050 – 1114 рр.). Також його перу належать житія святих…

Преподобний Нестор працював до останнього дня свого земного життя. Мощі святого покояться в Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

Мова наша -- серце наше

Порадник на щодень

        Культура мови — це проблема, що так чи інакше наявна в усякій національній спільноті і буває предметом публічного обговорення та пильної уваги мовознавців, письменників, узагалі людей, небайдужих до виражальних можливостей слова або до престижу своєї мови. Адже літературна мова в усіх народів відрізняється від розмовної, «народної», і потребує постійного дбайливого догляду, культивування.

        Але в Україні питання культури української мови стояло і стоїть принципово інакше, ніж у національно «благополучних» суспільствах, бо його драматичним тлом є багатостраждальна історія нашої мови взагалі, століття прямих заборон і переслідувань або більш-менш прихованого підступного витіснення її з публічного вжитку, величезний мартиролог людей, які за неї обставали і за це постраждали.

        Та й сьогодні, в незалежній Українській державі, питання про культуру повсякденного мовлення українців, на жаль, не втратило свого драматизму. Воно не зводиться до клопотів професійного вдосконалення мовців, як у «нормальних» суспільствах, а стосується долі рідної мови взагалі. І є частиною ширшого питання про масштаби і якість суспільного функціонування української мови.

        Ці дві сторони справи щільно взаємопов'язані. Витіснення української мови з багатьох сфер публічного спілкування призводило до нехтування її функціональними можливостями, до «завмирання» багатьох природних форм вираження, на зміну яким за умов потужного тиску російщення приходили форми спотворені, аж до так званого суржику. З другого боку, втрата природності й краси, засилля кальок з російської та суржику позбавляють мову унікальності (що і є підставою її існування), небезпечно зменшують «конкурентоздатність» української мови в публічному і приватному мовленні, компрометують її, дають додаткові аргументи її недоброзичливцям.

        Тому і за царських, і за радянських часів видатні українські письменники й мовознавці послідовно протистояли «псуванню» української мови, обстоювали її право бути собою і розвиватися, реагувати на зміни життя і суспільно-комунікативних потреб, виходячи з власної природи, а не в чужій моделі.

        Тож бути носієм органіки української мови, мовним експертом і порадником — в Україні завжди означало бути причетним до справи нелегкої, а то й небезпечної і вимагало не лише особливого мовного таланту, а й громадянської мужності.

                                                                                                                 (Іван Дзюба)

http://ponomariv-kultura-slova.wikidot.com/

                       «Коли можна ведмедя навчити їздити на велосипеді,

                                                          то можна навчити кожну людину любити свою вітчизну,

                                                          знати мову і поважати історію землі, яка тебе годує».

                                                                                                                                  Марія Матіос